Вперше
Брацлав згадується в литовських
літописах у зв’язку з розгромом татарських військ
литовцями
на
чолі з князем Ольгердом. Передаючи землі
Поділля своїм племінникам Коріатовичам, Ольгерд наказав відбудувати старі
фортеці, побудувати нові.
Невдовзі наймолодший з Коріатовичів — Федір дістав у
спадщину брацлавський замок. Литовський князь Вітовт за допомогою польського
короля Ягайла відібрав у князя Федіра Коріатовича подільські міста, в тому
числі і Брацлав (Браслав).
У 1432 році
Брацлав відійшов до Польщі, але скоро
його повернули Литві.
Через декілька десятків років на Брацлав напали татари та
сильно зруйнували його, проте того ж року замок було відбудовано.
Перше велике повстання в місті відбулося в
1541 році. Доведені до відчаю здирствами, грабіжницькими поборами брацлавського
та вінницького старости
С. Пронського і його
прислужників, міщани Брацлава стихійно повстали. Вони захопили замок, знищили
його гарнізон і стратили деяких урядовців. Проте невдовзі литовський уряд
надіслав каральні загони, які жорстоко придушили повстання та прилюдно стратили
його ватажків.
В 1564 році
окремі міста, в тому числі Брацлав, здобули Магдебурзьке право. Його
запровадження сприяло розвитку торгівлі, але разом з тим на населення тягарем
лягли численні податки та побори.
Населенню Брацлава доводилося відбивати
грабіжницькі напади орд султанської Туреччини та кримських татар, які
повторювалися майже щорічно. Найбільш спустошливими були напади 1541, 1562,
1566, 1568, 1575, 1589 років. Міцними, на той час, опорними пунктами в боротьбі з турками та татарами були фортеці
Брацлава, Бершаді, Бару, Вінниці. Литовські феодали та польська шляхта
неспроможні були захистити землі Поділля. Героїчно боровся з татаро–турецькими
загарбниками Іван Підкова, якого підступно схопили польські шляхтичі в Немирові
і на вимогу турецького султана стратили у Львові 16 червня 1578 року.
За Люблінською унією 1569 року землі
Брацлавщини переходять під зверхність Польщі. Тут було створено Брацлавське
воєводство.
В
40–х роках XVII століття на Брацлавщині було 122
міста та містечка.
Українське населення зазнавало ще й
національного пригнічення, яке особливо посилилось після прийняття в 1596 році
Брестської унії.
Народні
маси не мирилися з соціальним та національним гнітом, піднімалися на визвольну
боротьбу. Велике заворушення селян на Брацлавщині мало місце в 1591 році. Воно
виникло під впливом повстання запорожців на чолі з гетьманом реєстрових козаків
Криштофом Косинським проти польської шляхти. Хоча це повстання було придушено,
антифеодальна боротьба не припинялась, а, навпаки, переросла в масовий
визвольний рух, який очолив Северин Наливайко.
Об’єднані
сили повстанців у жовтні 1594 року прибули на Брацлавщину. Їх прихід
ознаменувався виступом міщан Брацлава. Місцеві жителі, очолювані війтом Романом
Титченком (Тищенком), вигнали з міста ненависного їм старосту і всю
польсько–шляхетську адміністрацію. Для придушення повстання королівський уряд
направив на Брацлавщину нові військові підкріплення, але їх було
розгромлено повстанцями на підступах до
Брацлава.
Визвольна
боротьба на Брацлавщині ще більше активізувалася з приходом сюди в червні 1648
року 10 000 запорізьких козаків на чолі з Максимом Кривоносом. Тоді були
визволені від польської шляхти міста–фортеці Тульчин, Брацлав, Погребище.
Проти
повстанців виступило багатотисячне військо під проводом Яреми Вишневецького. Із
звірячою жорстокістю шляхта розправлялася
з населенням. Людям відрубували руки, ноги, садили на
палю, вішали.
13 вересня 1648
року повною перемогою завершився бій під командуванням Богдана Хмельницького.
Брацлавщина відійшла до складу гетьманства.
У 1649 році
Брацлав став центром полку, який охоплював сучасну Вінницьку та більшу частину
Хмельницької області. Першим полковником Брацлавського полку був сподвижник
Богдана Хмельницького Данило Нечай.
1650 року
Брацлав відвідав сам Богдан Хмельницький, який разом з генеральним старшиною
здійснював інспекційну поїздку по полках.
В січні 1651
року перемир’я, встановлене Зборівською угодою, віроломно порушив королівський
уряд. Польсько–шляхетська армія розпочала свій кривавий похід на Брацлавщину.
Захопивши фортецю, польські загарбники зруйнували
її та знищили всіх козаків, жінок, дітей та стариків. Героїчна боротьба тривала
з 28 лютого по 11 березня під проводом Івана Богуна, Йосипа Глуха та Мартина
Пушкаря. За кілька днів уся Брацлавщина і Поділля аж до Кам¢янця–Подільського
були визволені від польських загарбників.
Влітку
1651 року після Берестецької битви польсько–шляхетські війська знову вирушили в
похід на Брацлавщину. Озброєні селяни та міщани нападали на польські загони та
знищували їх. Боротьбою народних мас Брацлавщини керував Іван Богун.
23 травня 1652 року козацьке військо на
чолі з Богданом Хмельницьким під Ладижином на полі, яке називалося Батіг (нині
Тростянецький район), вщент розгромило польсько–шляхетську армію.
На
Переяславській Раді, в січні 1654 року, Брацлавський полк
представляв полковник
П. Лисиця, який разом з іншими присягав на вірність
Російській державі.
1663 року
ставленик Польщі Тетеря, оголосивши себе гетьманом правобережної України,
оселився в Брацлаві. Посилення антифеодальної боротьби народних мас змусило його в 1655 році втекти з
Брацлава в Польщу.
1665 року
Брацлавський полк разом з іншими полками правобережжя, невдоволеними
протуре-цькою орієнтацією гетьмана П. Дорошенка, двічі завдавав поразки
гетьманським військам під Уманю та Брацлавом.
1712 року Брацлавський полк було
ліквідовано. За угодою між Росією та Польщею, козаків правобережних полків
переселили на Лівобережну Україну.
Через кілька років після битви під Полтавою
до Брацлава прибув спадкоємець Івана Мазе-
пи –
Пилип Орлик. Населення зустріло його вороже. П. Орлик намагався утворити в
місті осередок для боротьби проти союзу України з Росією. Посилав звідси
збурюючі листи, посилав послів на Запоріжжя та в Крим. Загроза бути виданим
російському урядові змусила П. Орлика покинути Брацлав.
Історія Брацлавщини та Брацлава протягом
XVIII століття – це історія невпинної боротьби народних мас проти польської
шляхти. В 1750 році повстанські загони громили панські маєтки навколо Брацлава.
В середині XVIII століття королівський уряд
віддавав місто в оренду різним польським панам, які приймали титул брацлавських
старост. Вони платили в королівську скарбницю певну суму грошей.
Під час
російсько–турецької війни 1787 – 1791рр. Брацлав був однією з баз російської
діючої армії. 1787 року тут перебував відомий російський полководець П.О.
Рум¢янцев–Задунайський.
1791 року під Брацлавом польська шляхта на
своєму з¢їзді обговорювала постанови сейму про
запровадження нової Конституції. Керівником однієї з шляхетських партій був
майбутній національний герой Польщі Тадеуш Костюшко.
З возз’єднанням Правобережної України з
Росією місто стало центром Брацлавського намісництва, а після утворення в 1797
році Подільської губернії — повітовим центром.
Пам’яткою про видатного російського
полководця О.В. Суворова на Брацлавщині є всім відома липова алея. Алея
тягнеться трасою Вінниця – Немирів – Брацлав – Тульчин. За легендою алею
посадив граф Потьомкін для подорожі Катерини ІІ. Завдяки дослідженням учених
було встановлено, що уряд вирішив для увіковічення слави суворівських військ,
які повернулися на батьківщину з італійського походу, створити "Алею Перемоги”.
Під керівництвом топографів, присланих з Петербурга, було розмічено напрямок
дороги (алеї) та упорядковано суворівськими солдатами. За допомогою місцевих
жителів обабіч дороги було висаджено липи. По закінченню будівництва війська
О.В. Суворова пройшли алеєю "переможним церемоніальним маршем”.
За легендою, яку і сьогодні пам’ятають у
Брацлаві, цар Петро І, подорожуючи, завітав сюди і вчився у досвідченого шевця
шити чоботи. Чи дійсно був цар Петро І у Брацлаві допоміг дізнатися О.С.
Пушкін, який захоплювався вивченням епохи і особи Петра І.
Петро І, після переговорів із польським
королем Августом ІІ, 1 червня поїхав до молдавських кордонів через Львів,
Золочів, Брацлав. У Брацлаві цар провів огляд війська, віддавав накази,
перевіряв продовольчі склади. 12 червня Петро І з своєю гвардією вже був на
Дністрі.
Виявляється,
що і сам О.С. Пушкін перебував у Брацлаві. В 1821 році він зустрічався зі
своїми давніми знайомими Браніцькими. В енциклопедії за 1898 рік написано (с.
641), що Браніцька Олександра Василівна — племінниця Потьомкіна–Тавричеського
(вроджена Енгельгард) була статс–дамою при царському дворі. В 1781 вона
вийшла заміж за сина брацлавського костеляна Ксенофонтія Браніцького, який в
1774 році мав звання коронного гетьмана і був призначений Брацлавським старостою. Браніцькі мали доньку
Єлизавету, яку в 1818 році видали заміж за графа Воронцова. Єлизавета
Браніцька приятелювала з
О. С. Пушкіним, який її присвятив вірші: "Ангел”,
"Сожженное письмо”, "Талисман” та ін....
Скачати весь файл
| 
